50 відтінків популізму

Є, звичайно, універсальні техніки, які збуджують людей у будь-якому суспільстві. Однак уподобання – все-таки річ індивідуальна. Аби довести певну групу людей до справжнього політичного екстазу, треба знати, яких тем торкатися.

З самого початку варто зазначити, що популісти не беруть теми «з повітря». Вони лише вправно експлуатують реальні проблеми. Яких у сучасному світі вдосталь. Економічна криза 2008-2009 років. Зростання безробіття. Жорсткі заходи економії. Зростання цін. Глобалізація і автоматизація, які позбавляють людей робочих місць. Агресивна політика путінської Росії. Кількість дезінформації, яка зросла у рази і набула нових форм завдяки соціальним мережам.
Економічна міграція. Масова міграція біженців, які втікають від війн. Таким є далеко не вичерпний перелік проблем, які призводять до фрустрації у західних суспільствах. У такому стані, багатьом хочеться бути звабленими простими рішеннями.

Отже, декілька порад від майстрів політичної спокуси.

АМЕРИКАНЦІ: ВЕЛИКЕ І БЕЗКОШТОВНЕ!

«Я побудую величезну стіну! І мексиканці самі за неї заплатять!» – що може бути простіше і приємніше? Відгородитися від цих «злочинців», та й все. А якщо ще й задарма! Балотуючись у президенти США, Дональд Трамп добре знав, що слова здатні зваблювати, а тема міграції – одна з ерогенних зон будь-якого суспільства. Так, справді, проблема нелегального перетину кордону з Мексики до США існує багато років. Чимала частина кордону завдовжки 3200 кілометрів проходить пустелею. Незахищений кордон – універсальна тема, здатна розпалити пристрасті у майже будь-якому суспільстві. Хто ж буде говорити про державні програми і співробітництво з урядом Мексики для усунення причин міграції, якщо стіна вирішує проблему швидко – та ще й, як обіцяно, – безкоштовно? Щоправда, ніхто за неї не платитиме, окрім американських платників податків. І сума потрібна немала: понад 20 мільярдів доларів. Але ж громадяни про це дізнаються вже післявиборів, а не до?

РОСІЯНИ: ЖОРСТКІШЕ, БУДЬ ЛАСКА!

Росіяни мають досить екзотичні вподобання. Одне з них – страх. А найкраще – страх уявних загроз. Наприклад – «розширення НАТО на Схід», яке, начебто, загрожує Росії. Істерія, яку роками цілодобово нагнітає Останкіно, здатна доводити аудиторію до екстатичних станів. Негайно – підписати контракт і вирушити на Донбас зупиняти це НАТО! А звідти – бити терористів у Сирії. «Наша база там нужна, чтоб бить бандитов на дальних подступах!» – каже міністр оборони Сергій Шойгу. «Без борьбы в Сирии тысячи людей с автоматами Калашникова давно оказались бы на нашей территории. А так мы на дальних подступах поможем президенту Асаду с ними бороться», – повторює російський президент.

Дарма, що Північноатлантичний альянс до Донбасу не має жодного стосунку, а між Сирією та Росією немає кордону (у найближчій точці між Росією та Сирією – 500 кілометрів і дві інші країни). Дарма, що у реальності це все закінчується десятками тисяч цивільних жертв – українців і сирійців. Дарма, що результатом для Росії є лише потік цинкових трун до російських селищ. Нині – ще й безіменних і засекречених.

«Буквально на пальцах: вот кольцо. Мне кажется, что наша страна оказывается в этом кольце. Я чувствую вот такие удушающие… Вот такое удушающее ощущение. Как будто меня душат. НАТО. Поскольку блок НАТО разрастается как раковая опухоль. Буквально за последние 25 лет проглотил наших союзников по Варшавскому договору. Потом некоторые части Советского союза, прибалтийские страны. Разинул пасть на Грузию, и уже на Украину. В штаб-квартире НАТО говорят, что целесообразно, наверное, и Украину принять в ряды НАТО. А вы говорите, что блоковая система отмирает. Кто с этим согласится, ощущая вот такие удушающие вот движения со стороны блока?»

З цими словами пропагандиста Дмитра Кисельова не можна не погодитись. Якщо саме удушення викликає найбільший екстаз – чому відмовляти людям у такому задоволенні? Стратегія «відкачування повітря з кімнати», яку обрав для протистояння агресивній реваншистській Росії ще 2014-го року колективний Захід, вже починає приносити результати. Економічна стагнація і міжнародна ізоляція – все для вашого задоволення, панове росіяни! А те, що говорять у штаб-квартирі НАТО – з огляду на останні події, може, і справді доцільно?

БРИТАНЦІ: МАГІЯ НЕІСНУЮЧИХ ЧИСЕЛ

Інша давня техніка зваблення суспільств називається «магія чисел». Правдиві вони чи ні – неважливо, у цьому ніхто не розбиратиметься. Головне, аби чисел було багато (або самі числа були великі), і всі якимось дивом «сходились» і натякали на «правильний висновок». Декілька карт, що стирчать з рукава промовця, не змінять загального магічного ефекту.

Перед самим голосуванням за вихід з ЄС прихильники Брекзіту запустили вулицями Лондона величезний червоний автобус. На ньому було написано: «Ми відправляємо до ЄС 350 мільйонів фунтів щотижня. Краще відправити їх на фінансування Національної системи охорони здоров’я».

В управлінні статистики Сполученого Королівства спочатку попередили, що цифра «потенційно маніпулятивна», а згодом – британський темперамент! – скоригували позицію: «відверто маніпулятивна». Поважний Інститут досліджень податків був лаконічнішим: «це абсурд». Підрахунки показали, що Великобританія не «відправляє» ніяких грошей до ЄС. По-перше, внески за членство враховані у бюджеті, ніхто валізи з готівкою до Брюсселя не відсилає. По друге, ЄС виділяє Сполученому Королівству до 4,4 мільярдів фунтів щорічно на підтримку фермерів, бідних регіонів, до 1,4 мільярдів фунтів на рік на фінансування науки. Баланс ледь зводиться відтак на цифрі у 136 мільйонів фунтів. Але і вона є маніпуляцією, бо ці гроші не є готівкою у валізах, які завтра можна зупинити на кордоні і привезти до міністерства охорони здоров’я.

Навіть жаль витрачати час, аби писати що, звичайно, проголосувавши за вихід з ЄС, виборці не отримали і не отримають обіцяних грошей у Національну систему охорони здоров’я. Для цього урядові довелось би, наприклад, забрати фінансування з фермерів, науковців та інших, хто втратить фінансування ЄС.

Тим часом, ефекти «Брекзиту» – втеча капіталу і економічні труднощі – погіршують стан британської системи охорони здоров’я вже зараз. Між 2011 і 2017 роками кількість наявних ліжок у закладах охорони здоров’я впала на 8%, в умовах постійно зростаючої потреби. Криза змушує деякі шпиталі платити по тисячі фунтів на місяць людям, які готові прихистити вдома пацієнтів, на яких не вистачає ліжок. Черга очікування на операції скоро сягне 5 мільйонів людей. Зарплати багатьох працівників заморожені вже сьомий рік поспіль, а нещодавнє опитування показало, що до 73% з них зверталися по фінансову допомогу до рідних або друзів. Кожен п’ятий закладав речі, аби звести кінці з кінцями.

Звичайно, у таких умовах легше показати пальцем на ЄС – «комісари у Брюсселі пограбували нас!» І не забути червоний автобус, достатньо великий, аби на ньому вмістився масштаб «грабунку».

УГОРЩИНА І ПОЛЬЩА: ХВОРОБЛИВІ ФАНТАЗІЇ

Ніщо так не запалює деяких арійців угорців і поляків, як протиставлення себе біженцям з Близького Сходу. У порівнянні з іншими країнами ЄС, обидві країни надали притулок найменшій кількості сирійців у 2015-16 роках. Угорський уряд взагалі відгородився від біженців колючим дротом, польський – проігнорував визначені на рівні ЄС квоти на притулок для біженців. Це не завадило обидвом спекулювати на темі, оголосивши себе останнім бастіоном «справжньої» арійської «християнської», «білої» Європи.

Ось, наприклад, що думає прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан про людей, які втікають від війни і фундаменталістського терору у себе вдома:

«Для нас міграція це не рішення, а проблема. Не ліки, а отрута. Нам не потрібно її ковтати, і ми не будемо цього робити».

Органічні метафори поступово сповзають у метафори хвороби:

«ООН хоче визнати, що «міграція і допомога мігрантам це добре для зростання економіки і благополуччя». Це їхня цитата! Для нас у Європі це очевидна дурня. Це все одно, що хтось сказав би: «Епідемія грипу це добре, бо це допомагає здоров’ю і благополуччю людей».

11 листопада 2017, у 99 річницю незалежності Польщі, багатотисячний антимігрантський марш був проведений у Варшаві за сприяння чи, щонайменше, невтручання влади. Серед гасел: «Чиста кров!», «Біла Європа». Організатори проводили такі марші і раніше – з 2010 року – однак збирали зазвичай декілька сотень людей. Все змінилось, коли на хвилі антимігрантських страхів у 2015-му році до влади прийшла нинішня консервативна правляча партія «Право і Справедливість». 2017-го року у марші взяли участь вже 60 тисяч людей.

До цієї риторики слід ставитись серйозно. Такі метафори не є чимось новим у європейській історії. У своїй знаменитій книзі «Мова Третього Рейху» Віктор Клемперер пише:

«З 19 серпня 1941 євреї були змушені носити Єврейську зірку, шестикутну зірку Давида, жовтий шматок тканини, жовтий, який досі є символом чуми і карантину. Символом, який у Середні віки використовувався для позначення євреїв. Колір жовчі, яка потрапила до крові». «Згідно з нацистською доктриною, все європейське походило від Північних людей або Північних Тевтонів; будь-яка ж чума, загроза – походила з Сирії або Палестини».

Якщо говорити про хвороби, то, може, не мігранти, а якраз популістська ксенофобія є гострою респіраторно-вірусною інфекцією? Яку легко підхопити, прослухавши виступ чергових «останніх захисників білої християнської культури»? 

У міжвоєнний період до такої риторики спочатку теж ставилися несерйозно. Ніхто не міг повірити, що згодом вона призведе до трагедії. Це підтверджує і сучасник подій Віктор Клемперер:

«Є три речі, які зробили антисемітизм у Третьому Рейсі чимось зовсім новим та унікальним. По-перше, чума розповсюджувалась більш послідовно, ніж будь-коли раніше. У час, коли, здавалось би, вона давно лишилася у минулому. Я маю на увазі, що звичайно ж, були антисемітські ексцеси тут і там, час від часу, і до 1933, так само як були тимчасові спалахи холери у Європейських портах; однак так само як всі були впевнені, що у цивілізованому світі загроза епідемії, яка знищуватиме цілі міста, як у Середньовіччі, більше не існувала, так само цілковито нереальним здавалося, що євреї знову можуть бути позбавлені прав і піддані переслідуванням – таким, як у Середні Віки».

***

Неважливо, які причини призводять до обґрунтованого невдоволення і злості серед населення, – важливо на кого чи на що злим людям вказують пальцем. Комусь – на незахищений кордон із Мексикою. Комусь – на Брюссель, який «забирає гроші з системи охорони здоров’я». Комусь – на агресивне НАТО, що «розширюється на Схід». Комусь – на мігрантів, які є «терористами», «грипом» і становлять загрозу «традиційним цінностям». Смішно лише, що всі ці люди існують одночасно в одному й тому ж світі і навіть не помічають, як майстерно їхню злість скеровують у вигідному напрямі (і у багатьох випадках ці напрями різні). Популізм – це зваблення. Про реальні проблеми і шляхи їхнього вирішення не йдеться. Емоційні слова на проблемні теми гарантують успіх: великі групи людей, збуджені емоційною риторикою, стають готовими на все. Зокрема, поставити правильну галочку на виборах – чи не так?
Джерело